В душі я вільна сильна кішка...

Розмова з Машкою. Тема: недоліки.
- Меня чуточку раздражает твоя свобода.
- Чого? - питаю я.
- Бо я не можу так жити.

Чому? Вона, як і будь яка людина на землі, народилася для Життя з великої букви. То чому ж вона не може? Не може Жити своїм Життям, а не тим, яке подобається і вважається правильним сусідці зліва на четвертому поверсі, чи дівчині, яка проходячи повз і дивлячись на її джинси, каже:
 - Ну ти же дєвочка…
Ні! В першу чергу, вона — Людина, зі своїми недоліками, думками та секретами, душею та правами. І, до речі, ще ніхто не  забороняв «дєвочкам» носити джинси. Чи я помиляюсь?

Це їхній шлях, вони його самі обрали…

У мене в понеділок презентація «Моя сім*я»! Це ж треба музика, фотографії…
А у мене ще нічого не готово. Завал!

Ясні зелені очі
сміються:
- Хочу, хочу!
Без рамок
і обмежень,
без слів і застережень
сіяють у невпиннім плині днів.
Десь там за небокраєм
кричать: - Давай пограєм!
Промінню сонця. Це реальність.
Нема солодких снів.
Вони — життя, хоч схожі на міраж,
їм всеодно — ти наш ти, чи не наш,
вони живуть як хочуть. Не для інших.
Ті очі просто щирі. І почуттів не знайдеш більших.

 

 Аня зайшла до класу. І її губи тутже розплились в посмішці: Даші немає.
- Хоч сьогодні вона не стане отруювати моє і без того складне життя.
Дашина подруга Маша тихенько сумувала на задній парті. Дівчина заздрила дружбі, адже Дашка не покликала подругу з собою.
 Всі були чимось зайняті, а Аню ніхто, неначе змовились, не бачив.
- Що? Якісь проблеми?
- Ідіо-отка… Тебе весь клас нена-а-авидить… - противним голосом протянула Іра.
І всі схвально загомоніли:
- Ага… А ти.. А ще…
 В очах Ані горіли вогні. Просто палали, та водночас текли потоки сліз. Дівчина побігла до туалету. Маші це не сподобалось, й вона рушила туди ж. Першим, що почула Маша, було:
- Ну чим я гірше? А? Чому мене ніхто не любить?
В той момент Аня розуміла, що робить це для того, щоб привернути увагу. Адже в душі вона дитина, яка хоче любові і ласки…
 Аня стояла на підвіконні. Не довго думаючи, Машка смикнула її за подоли сукні і дівчата покотилися по підлозі…
                                                 ***
- Здається, забула. — мовила захекана Хана. Аня весело сміялась поряд з Колею, все минуло. —
Маш, ти вибач що ми до тебе так ставилися. Просто…
- Пусте. — між ними висіла ніякова тиша. Й Маша раптом зрозуміла, що Даша брехала про дівчат. Хана ж побачила в Маші доброту і…
- А пішли в парк. Вчьотирьох. — несподівано сказала та. - А? -це було для Колі з Аньою.
- І фотик візьмемо. — усміхнулась Маша. — Я класно фотографую.
А ось і фотозвіт:
Аня.

Закохана пара.

Хана

 А ось і пані фотограф.

Густий туман з ніжністю торкнув солодкими губами землю. Повітря не колихалося, але повільно кружляв вологий запах. Коричниве листя шаруділо під ногами. Накрапав неприємний дощ, який приносив з собою не землю лише нудьгу. Сірі велетні — хмарочоси піднімали голови до смутного неба і просили щастя. Проте воно не могло допомогти…

  Усі в тому маленькому забутому Богом містечку виконували накази вищих і так жили. Хоча, це  було не життя, а нудне непотрібне існування. Бути, але не жити. Існувати, але непотрібно. Що може бути гірше?

  У них не було власної думки. Та й чужої не було. Ніхто не вмів, та й просто не хотів думати. А нащо забивати голову дурними думками? Зупини когось з них на вулиці:
 - Навіщо ти це робиш?
 - Бо так треба. — скаже кожен з них. А кому треба? І навіщо?

 Жахливо було б прогулятися вулицями того міста. Від сірої монотонності болять очі. Тебе ніхто не бачить. Та й ти нікого, адже місто перетворилося неначе на полотно, на якому сірі фарби розлив недолугий художник. Пусті обличчя, пусті серця. Моторошно…

Так от, до чого я веду.

Люди, не станьте такими!

 

Знайомтеся — Моллі Монівна.
                                  Це серйозна мадам,
 але в той же час грайлива.
                                  Ця відчайдуха
стрибає з найвищої шафи
                                  вниз головою!
Вдень мала хитрюга спить,
                                   а вночі!
Воно царапає мої нещасні
                                   ноги, а с неї
кігті ого-ого які!

Правда, очі стануть оранжеві!



Така серйозна морда!

Я вийшла з її колишнього дому. З моєї
куртки виглядало маленьке стривожене
кошеня. Її очі були повні страху та
цікавості. В машині Моллі не могла ви-
рішити: чи їй спати спокійно, чи то їй
дивитися на широкий світ. Вона вибра-
ла друге. Але побачене так злякало Мо-
ллі, що кошеня повернулося до першого
варіанту розвитку подій. Аж ось відчини-
лися двері, і Моллз почула:
- Ласкаво просимо додому!

Тільки що по телевзору дивилась "Інфо-шок». Чула про кінець світу.
А я не вірю. Я вірю в початок нової ери. ❤ буде головна. Люди
 зрозуміють та виправлять свої помилки. Навколо будуть ッ лиця.
Все зміниться. ☀ сяятиме ясно, але не так. Тому  ★, ☼ та ☽ ми будемо
 бачити одночасно. Можливо, люди навіть полюблять дощ і перестануть
ховатись під ☂, як я зараз. Земля перестане притягувати і ❄ полетять ↑.
 Кажіть, що це дурня. Мені всеодно. Я в це вірю. А в що вірите ви?

Мою кіску забрали. Але мама знайшла нове чудо: вона чорна, пухнаста і грайлива. Трохи царапучка, звичайно. Я назвала її  Моллі.

Скоро, через пару днів у мене буде маленький пухнастий комочок. Це чорна ласкава дівчинка. Зараз  я наче на голках, вибираю їй речі. Скоро виберу ім'я. Вже завтра мама піде дивитися її!
 

 Мені сьогодні приснився серіал «Відчайдушні домогосподарки». У мене часто буває, коли я щось подивлюсь, мені це й сниться, тільки інший сюжет.  Я була однією з головних героїнь, Ліннет(Фелісіті Хаффман). Ліннет не може впоратися з дітьми. У сні я переспала з своїм начальником, Карлосом, чоловіком моєї подруги Габріель.  До чого б це?

Даша прибігла в школу в прекрасному настрої.
- Маш, я тут таке придумала! Мені ця парочка — вона показала на щасливих Аню й Колю — очі муляє. Хочу їх розбити, але цей дурень крім неї нікого не бачить, і ми…
Наступного дня Даша покликала жертву і кинула на стіл фотографії, на яких  Аніні кращі друзі палко цілувалися:
- На, дивись. Можеш не дякувати.  Я люблю розкривати правду.
Аня задихалась. Вона оглохла, осліпла, оніміла й бачила лише зрадника.
- А я не знала, що подвійна зрада — це так боляче. Аня вдарила його по щоці і втекла.
Наступного ранку Хана почула дивну розмову:
- А ця ідіотка Аня мені повірила! Такий скандал був!
- Ти зараз серйозно?
- Угу. Слава фотошопу!
- Що-що? - вмішалась Хана. — Ану дай мені фотографії!
- А! Віддай!
Але Даша кричала марно. Хана вже тримала конверт в руці.
- Послухай, блондинко зі штучним мозком, підробка не вдалась. На справжніх фото не пишуть«Photoshop».
А в цей час Аня побачила у себе на парті листки з:
НЕ ВІР ЇЙ!
БРЕХНЯ!
Потім Хана все їй пояснила, і Аня підійшла до заплаканої Даші і сказала:
- Я тобі пробачаю. Це все колір волосся.
І друзі засміялися.  
-
 

 

Аня зайшла до класу і впала на стілець. Там вона приготувалась до уроку і хотіла вже йти на укрмову, але Олена Миколаївна завела до класу новеньку і сказала:
- Знайомтесь, це Іра, наша новенька. Швецова, проведи її до кабінету.
Вона була красивою дівчиною з чорним волоссям і сірими очима, і весь клас з нею подружився. А Коля ще й нахабно фліртував з Ірою. Аня ледве ховала злість. Та хлопець дозволив собі неприпустиме й запросив новеньку в кіно, тоді дівчина не витримала.
- А я? чи знайшов нову іграшку? Затям, я не буду твоєю лялькою! - кинувши речі в сумку Аня втекла.
Дома ображена захотіла написати про цього дурня в щоденник, але…
- Я забула його в школі, і…
Та пролунав дзвінок у двері. Відкривши, Аня побачила кур'єра з шикарним букетом рожевих лілій та гігантською бордовою трояндою в середині. Там була ще записка:
«Я прочитав, що ти любиш ці квіти…» 


 

Аня прийшла до школи рано і побачила Колю біля вікна.  Після вчорашнього він мав її кудись запросити і вона попрямувала до хлопця. Аж раптом якась розмальована довгонога діваха виперидивши Анюту підійшла та ніжно обняла Колю. Вдвох парочка рушила до буфету.
Шокована дівчина спитала скоріше сама у себе:
- Хто вона?
- А, це? Аліка, його дівчина. Дуже мила, до речі. — відповіла Даша, яка невідомо звідки взялася. Ображена дівчина забігла до класу і цілу вічність чекала там Хану. Коли подруга зайшла, Аня кинулась до неї і все розповіла.
- А раптом це його сестра? - знизала плечима Хана.
- Але Даша… - округлила очі дівчина.
- Ой, прошу тебе. Ти повірила цьому опудалу?
Після уроку Аня підійшла до колі і холодно мовила:
- Може, познайомиш  мене з…
- Так, добре. Аню, це Ліка — моя кузина. А це — він обняв Аню за талію —моя дівчина.
І Ліка чомусь перестала здаватись дівчині розмальованою дівахою…  

Лет. Любов дає нам крила і ми плавно розсікаїмо ними небо.
Юність. Закохана жінка не має та не відчуває віку.
Біль. Але це солодкі страждання.
Оригінальність. Ніхто не любив і не любитиме, як ти.
Віра. Лише вона дасть нам сили. 

Аня тихо, наскільки це було можливо на незручних каблуках, зайшла до класу. Побачивши дівчину в незвичному образі Маша й Даша, нерозлучні подруги аж присвиснули.
- Хм, дивно. А твоя попередня сукня була схожа на маскарадний костюм, якщо чесно. — хихикнула Даша, синьоока,» натуральна блондинка з штучним мозком», як її називала Хана. Хана була кращою подругою Ані з 1 класу.
- Зате тобі сестра чьолку обрізала. Дуже красиво, до речі. — весело сказала дівчина. Хай сміються.
Це не для них, а для..
Аня почервоніла, навіть подумки сказавши його ім'я. Коля. Такий гарний і недосяжний…
Вона рішуче пішла до його парти. Крок, крок і…
- Ауч! - крикнула Аня. Дурний каблук зламався, на очах виступили сльози болю і жалю. І раптом…
- Не забилась? - над нею нахилився Коля. Аня усміхнулась і помітила на його щоці родимку… 

Вона ішла. І золотисте листя
 мабуть в повазі
 падало до ніг.
 Вона ішла. Сніжинки танцювали
повільний вальс. Це був лиш
перший сніг.
 Вона ішла. Струмочки розтікались
і квіти відкривалися
 на лузі.
Вона ішла. І ясне сонце
 грало. Лиш літо
 не тримало серце в тузі.